ЗБЛЯ́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до збля́кнути. Галецька вдягла стару спідницю, так збляклу, що не можна було навіть довідатись, якого кольору вона колись була (Н.-Лев., IV, 1956, 288); Збляклі Надіїні губи пересилили болісні корчі і ніжно всміхнулися (Ле, Опов. та нариси, 1950, 136); Розсіяне рівне і спокійне світло раннього надвечір’я надавало всьому, що я бачив навколо, вигляду трохи збляклої, але чіткої старовинної гравюри (Перв., Материн.. хліб, 1960, 108); Її збляклі очі запалилися вогниками, і за хвилину перед Огеєм сиділа вже не прибита нещастям мати, а людини діла, фанатик великої справи (Досв., Вибр., 1959, 243); Сад мирно шарудить збляклим листям (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 447.