ЗБОЖЕВО́ЛІТИ, ію, ієш. Док. до божево́літи. Молодиця, свіжа й рум’яна, збожеволіла з журби та з горя (Н.-Лев., II, 1956, 243); Повірив суддя, що Гельє справді збожеволів, і звелів усім родичам Петра зібратися, щоб при них випитати його і вже напевне завіритися, що він божевільний (Коцюб., III, 1956, 10); — Насті немає! Настю вкрали!..Він зовсім збожеволів, кидав гроші жменями і кричав: «Коней!..» (Вовчок, Вибр., 1937, 113); [Маруся:] Перед усім миром знущається [Микита] надо мною й глузує мені у вічі. А одно слово тільки він скаже,.. одним поглядом все скаже — і я всю його зневагу забуду і знову збожеволію (Кроп., I, 1958, 94); [Ніла:] Я кидаю інститут. [Валя:] Ти збожеволіла.. Тепер, коли в інститут потрапити важче, ніж стати кінозіркою! (Дмит., Дівоча доля, 1960, 91).
Збожево́літи мо́жна — уживається при розповіді про крайність, неймовірність обставин, вищу міру чого-небудь. — Ми й те загубили, що мали. Чотириста багнетів! Збожеволіти можна (Головко, II, 1957, 444); А та дорога, якою вони їхали в Каховку, широкий шлях степовий, на десятки кілометрів обсаджений мальвами-рожами! Збожеволіти можна було від тієї краси! (Гончар, Тронка, 1963, 171); Ма́ло не збожево́лів (збожево́ліла) — уживається при розповіді про сильне переживання. — Ніч уже надворі, а його нема. Христина мало не збожеволіла. Все місто оббігала (Головко, II, 1957, 591); З радощів він мало не збожеволів. Та й як його не радіти, коли світ зразу покращав: і сонце веселіше засяло, і пахощі з садків покотились хвилями, і озимина нічогенько показує на сей рік (Коцюб., І, 1955, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 448.