ЗБОЛІ́ТИ, ли́ть, док., розм. Почати боліти; заболіти. Довго писав він, виливав увесь свій гнів, аж доки рука не зболіла (Н.-Лев., IV, 1956, 164); Гриця зболіли в’язи, бо дуже невигідно лежав: плечі на подушці, а голова скривлена під стіною (Март., Тв., 1954, 77).
◊ Душа́ зболі́ла; Се́рце зболі́ло у кого — хто-небудь зазнав важких переживань. — Панно Анельо, моя дорога ви, моя кохана… Я змучивсь… у мене душа зболіла (Коцюб., II, 1955, 260); Яку ти можеш сказати правду? Що ти розумієш? У мене серце зболіло… Ні, я правду почував! (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 550).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 448.