ЗБУ́ДЛИВИЙ, а, е.
1. Який має здатність легко збуджуватися (у 4 знач.). Досліди провадились на собаці Медку збудливого типу нервової системи (Фізіол. ж., VII, 1, 1961, 25).
2. Який збуджує (у 4 знач.). Побравшись за руки, пообіймавшись, теж ходять [дівчатка-підлітки] тут, і тихо наспівують, і мовби вбирають уже ті таємничі збудливі поклики-шепоти кохання, що ними повниться гущавінь садків і, здається, напоєне саме це вечірнє повітря… (Гончар, Тронка, 1963, 104); Від тонких, майже дитячих пальців, затягнутих у шкіряні рукавички, повіяло збудливим запахом ніжних духів (Добр., Тече річка.., 1961, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 454.