ЗБУНТО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до збунтува́ти.
2. у знач. прикм. Який збунтувався, бере участь у бунті, підняв бунт. — Ви служитель божий.. Мусите церкву зробити діючим джерелом, з якого й полинуть.. оті ваші гасла для збунтованого бидла (Ле, Наливайко, 1957, 123); // перен. Який перебуває в стані неспокою, розбурханості і т. ін. Отож тіло витримало, та не витримав збунтований дух… Я не залив черв’яка, що точив мене безупинно (Коцюб., І, 1955, 260); Збунтована кров на мить затьмарила йому розум (Грим., Незакінч. роман, 1962, 16).
3. у знач. прикм. Бурхливий, неспокійний. Течуть в лісах Карелії річки, ..збунтовані, падучі, гримучкі (Гонч., Вибр., 1959, 266); Такої грози мені ще не доводилось бачити. Здавалось, з неба прорвався на землю збунтований океан (А.-Дав., Слово.., 1964, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 455.