ЗБУНТУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся. Док. до бунтува́тися. [Рябина:] Рахмілю! Радь, що робити.! Люди збунтувалися зовсім і вернули додому (Фр., IX, 1952, 73); — Нема дурних,— відразу збунтувалася Мариня, —хай іде хтось сміливіший, бо я більше до Кремера не піду! (Вільде, Сестри.., 1958, 212); * Образно. Мабуть, після такого обіду обов’язково збунтується печінка й пожене його в Трускавець (Руд., Остання шабля, 1959, 529).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 455.