Слово "збурювати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЗБУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗБУ́РИТИ, рю, риш, док., перех.

1. Надавати бурхливого руху, робити що-небудь дуже неспокійним. Перегукувались пароплави на Дніпрі, шльопали важко колесами коло самої пристані, збурювали гвинтами воду (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 121); Коли первинне рентгенівське проміння падає на атомну мережу, воно збурює електрони атомів, і вони самі стають джерелом вторинного проміння (Наука.., 10, 1958, 24); * Образно. У голові Петру блискавично проноситься думка, яка збурює його кров і засвічує очі гострим блиском (Чаб., Балкан. весна, 1960, 8); // Порушувати що-небудь (спокій, певний порядок, нормальний хід чогось і т. ін.). Прийшов від інспектора довго очікуваний папір, прийшов і — замість заспокоїти — збурив, сколотив її спокій (Коцюб., І, 1955, 157); А що, якби так котрогось вечора вдерлася [Сташка] до «малої» [кімнати] і з сміхом збурила фігури на шахівниці? (Вільде, Сестри.., 1958, 379); Вчора професор допоміг йому знайти початок нитки в заплутаному клубку планів, учора ж його дочка все те перемішала, збурила (Іваничук, На краю.., 1960, 34); // Роздратовувати, робити сердитим кого-небудь. Глузлива посмішка, що все ще не сходила з вуст Федори Михайлівни, нарешті збурила Бараха: — Чого ти хочеш, може, краще нехай нас повісять? (Панч, В дорозі, 1959, 71).

2. Підбивати, підбурювати до бунту; бунтувати когось, щось. Павла в економії потовкли, пом’яли, поламали, то він тепер скрізь проти панів людей збурює (Горд., І, 1959, 157); Він давав Іванові читати Шевченкові твори, але він знав, що саме давати. Той, інший Шевченко, що збурив усю Росію, ..мусить сидіти під сімома замками (Кол., Терен.., 1959, 88).

3. Збуджувати, викликати які-небудь почуття. Незбориму силу чаїв у собі він, таке він збурював зворушення в душі, цей український незайманий степ (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 65); Вихор думок і почуттів, які збурив у дівчини вірш, довго не влягався (Коз., Сальвія, 1959, 139).

4. діал. Руйнувати. Зломила буря лютою рукою малий пуп’ях, закутаний ще в сні, пташині гнізда збурила дрібні, смерть, знищення лишила за собою… (У. Кравч., Вибр., 1958, 140); — А що коли ворог вдереться в край і знищить його, сплюндрує, попалить села, збурить міста? (Гжицький, У світ.., 1960, 12).

5. астр. Виклика́ти відхилення руху небесного тіла від своєї траєкторії.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 456.