ЗВ’Я́ЗУЮЧИЙ, а, е.
1. Який з’єднує що-небудь, створюючи одне ціле. Шевченко вводить між окремими епізодами рядки, що виконують функцію пояснень до змісту і є, так би мовити, зв’язуючим текстом між цими епізодами (Рад. літ-во, 2, 1957, 75).
2. спец. Який з’єднує, сполучає що-небудь з чимсь. Зв’язуючими речовинами [в пластмасах] є смоли, бітуми, цементи (Матод. викл. фрез. спр., 1958, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 506.