ЗВА́ЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зва́жити2 . Іван Антонович пильно удивлявся у вагу, а колгоспники, швидко навантажували вже зважений хліб на машини (Збан., Старший брат, 1952, 73); І чим краще зважені слова, тим точніше вони влучають в ціль (Руд., Остання шабля, 1959, 106); // зва́жено, безос. присудк. сл. — Добра пашаничка, добра,— прицмокували дядьки, коли хліб уже було зважено й відставлено вбік, до засіків (Гончар, II, 1959, 153)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 458.