ЗВАЖЛИ́ВО. Присл. до зважли́вий. — Та й гарний же в тебе ніж!.. Продай мені! — сказав Івась, і в його заблищали очі.— Зроду ні! — відмовив я зважливо (Гр., Без хліба, 1958, 58); [Руфін (хитнув зважливо головою):] Ні, батьку, ні! Се не для мене шлях (Л. Укр., II, 1951, 461).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 458.