ЗВАЖНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зважні́ти. Веселка спадає дівчатам під ноги, Вмиває росою зважнілі сади (Стельмах, Шляхи.., 1948, 151); Зважнілою ходою пішла жінка відчиняти двері (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 127); * Образно. Я в своїм кутку сиджу самотиною, і хилиться від дум зважніла голова (Забіла, Поезії, 1963, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 458.