ЗВА́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до звали́ти. Вони посідали на звалену бурею смереку (Чорн., Визвол. земля, 1950, 54); Я.. бабахкав у повітря. Іноді необережна качка, чиря, черник або шелихвіст, звалений з льоту, плюхкалися на плесо (Досв., Вибр., 1959, 414); Босі ноги лопотіли якийсь час по стежці, потім затріщали кущі за малинником, потім гепнула долі каменюка, звалена з муру,— і все стихло… (Смолич, II, 1958, 63); У кінці коридора, в кутку, Тамара побачила звалені безладно купою на підлозі миски, консервні бляшанки, кухлі (Хижняк, Тамара, 1959, 178); // зва́лено, безос. присудк. сл. Все єство її говорило: «Зрозумійте, товаришу, що все звалено на мої плечі. Одвернусь я, і печі [доменні] підуть шкереберть» (Рудь, Гомін.., 1959, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 459.