ЗВЕЛИ́ЧНИК, а, ч. Пристрасний прихильник кого-, чого-небудь; шанувальник, поклонник. Іще більшу пропасть між учнем Береста й звеличником кайзера.. копали оті привілеї в тюрмі з ласки начальника й прокурора (Козл., Ю. Крук, 1957, 496); Довкола неї [артистки] завжди крутилось кілька її звеличників: з китицями квітів, з цукерками і навіть з віршами (Письмен. зблизька, 1958, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 464.