ЗВЕ́РХНЬО. Присл. до зве́рхній 2 — 4. — Дам вам змогу зверхньо оглянути мої володіння і продемонструю кілька схем і картотек (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 25); Нонна Василівна.. до мене ставилася хоч і зверхньо, однак дружньо (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 72); Іван Іванович Горобець, який завжди поводився зі мною зверхньо, дещо зазнайкувато, голос якого найчастіше звучав повчально і безапеляційно, йде поруч якось бочком, говорить солодко, заглядає питально у вічі (Збан., Малин. дзвін, 1958, 322); Оксана зверхньо глянула у мій бік, і, ніби між іншим, кинула: — Миршавий, але бувають гірші (Логв., Давні рани, 1961, 170); — Я ціную, товаришу Рясний, наявне в тобі почуття гумору,— зверхньо відзначає Гриня (Гончар, Тронка, 1963, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 468.