ЗВЕ́РХНІЙ, я, є.
1. Обернений назовні, зовнішній; протилежне внутрішній. Дідові дев’яносто без трьох, хоч йому можна на зверхній вигляд дать 60 (Вас., II, 1959, 521); Тоді він знав.. одну частину їхнього життя, зверхню, так би сказати. А тепер воно усе повною картиною розкривалося перед ним (Коцюба, Нові береги, 1959, 165); Зверхня краса; // Який має місце, діє зовні, за межами чого-небудь. Внутрішні і зверхні обставини нашого театру ненормальні (Фр., XVI, 1955, 178).
2. Який не зачіпає суті, основи чого-небудь. Не зверхнім оглядом треба міряти вартість усякої речі, але треба заглядати всередину (Фр., IV, 1950, 138).
3. Який виражає зверхність, перевагу кого-, чого-небудь над кимось, чимось. Коли б Тарас не був такий захоплений думками про наступну зустріч дома, то помітив би якийсь недбалий, зверхній тон у голосі цього пасажира (Ткач, Плем’я.., 1961, 144); Воєвода заговорив вирівняним за звичкою десятки років наказувати зверхнім голосом (Ле, Україна, 1940, 104).
4. Гордовитий, зарозумілий, пихатий. Зверхній вираз обличчя; // Пройнятий зневагою, презирством; зневажливий. Першого ж, який підійме на неї руку, як бувало на буряках, осадить [Христина] презирливим поглядом, зверхнім словом і достойним рухом стану (Стельмах, І, 1962, 154); З боку.. більш досвідчених критиків спостерігається якесь зверхнє ставлення до рецензування нових творів, помітна нехіть до оперативних виступів у пресі (Літ. газ., 15.III 1959, 3); В його очах.. спалахнула зверхня насмішкуватість (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 467.