ЗВЕСЕ́ЛЕНИЙ, а, е, поет. Дієпр. пас. мин. ч. до звесели́ти. Ідемо ми, і наша путь ясна, Як голуба Дніпрова широчінь, Звеселена вітрилом білосніжним! (Рильський, Орл. сім’я, 1955, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 469.