ЗВЕСЕЛЯ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до звеселя́ти. Довгих п’ять рядів широких застелених столів угиналися від колгоспних достатків і звеселяючого душу питва (Кач., Вибр., 1953, 287).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 469.