ЗВЕСЕЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Стати веселим; повеселішати. А як коли, то було звеселіємо не знать чого. Веселенько нам,— аж серце трепече! (Вовчок, І, 1955, 103); Діти з усякими новинами обсіли Оленку, так і кортить їм щось радісне сповістить сестрі, щоб звеселіла (Горд., II, 1959, 24); Електрика горіла цілу ніч. Люди звеселіли, в місті стало спокійніше (Мас., Під небом.., 1961, 12).
2. тільки 3 ос. Сповнитися веселощів, радості, щастя. [Мельниченко:] Тепер ти [країна] знов звеселіла; знов пишаєшся в скиртах та в стогах (Кроп., І, 1958, 59); Ожила і звеселіла Кожна тепер хата — Вже розгромлені дощенту Фашисти прокляті (Укр.. думи.., 1955, 526).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 469.