ЗВИ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. Час від часу видавати виск, скавчання. Кабан підходить до бука, риє землю під корінням, злісно звискуючи (Воронько, Казка.., 1957, 36).
2. перен. Утворювати звуки, подібні до виску. Він розчиняв ворота не поспішаючи, завіси їх звискували протяжно й ліниво (Горький, Дитинство, 1947, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 474.