ЗВИТЯ́ЖНИЦЬКИЙ, а, е, уроч., рідко. Те саме, що звитя́жний 1. Як можна забути ті грози криваві, що чорно шуміли по нашій землі, ті грізні походи в звитяжницькій славі, тривожні міста у диму і у млі (Сос., Зел. світ, 1949, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 475.