ЗВИТЯ́ЖНО, уроч. Присл. до звитя́жний 1. Грім двобою рокотом могутнім відгримів звитяжно над Дніпром (Гонч., Вибр., 1959, 213); Турбаївські козаки були зразковими воїнами, брали участь у багатьох походах на турків, звитяжно стояли за рідну землю (Гончар, Таврія, 1952, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 475.