ЗВИ́ЧНО. Присл. до зви́чний. Імператор звично розсипав ласкаву усмішку всім, хто зустрічався з ним поглядом (Кочура, Зол. грамота, 1960, 194); Радісно мружиться на хмару Семен Побережний, а руки його звично орудують веслом (Стельмах, II, 1962, 212); Молитва проходила звично й досить нудно (Ле, Міжгір’я, 1953, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 478.