ЗВО́ГЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зво́гчити.
2. у знач. прикм. Який звогчів, став вогким, вологим; // Який заплив сльозами (про очі). — Але… ви щасливі, добродію Олесь…— додала [Наталя], поглянувши на мене своїми «морськими», в тій хвилі, з якогось раптового жалю звогченими очима (Коб., III, 1956, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 490.