ЗВУ́ГЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зву́глити. Біля спаленої скирти лежали наші бійці рядком, усі замордовані, звуглені (Гончар, III, 1959, 153).
2. у знач. прикм. Який звуглів, почорнів від вогню, диму і т. ін.; чорний. Спудей, обминувши спалений причілок, побачив на почорнілій траві, поміж звугленими колодами, купу обгорілого лахміття (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 464); Коли Гаврило привіз додому тіло батька, довго стояв над його труною, дивився на чорне, аж звуглене лице (Цюпа, Назустріч.., 1958, 404).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 498.