ЗВУ́ЧНИЙ, а, е.
1. Який чітко і виразно звучить; гучний і чистий. Драматична поема «Ярослав Мудрий» написана легким, звучним віршем, образною мовою (Укр. рад. драм.., 1957, 84); Звучний голос.
2. Який видає чисті, дзвінкі звуки. Чому на чернігівські бандури великий попит? Тому, що вони звучні, легкі, красиві (Знання.., 1, 1966, 17).
3. перен. Пишномовний, багатообіцяючий. — Альфа! Альфа, сюди! — Худюча Альфа, що мала таке звучне ім’я, прищуливши вуха, подалася на той поклик (Збан., Ліс. красуня, 1955, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 502.