ЗВІ́РИК, а, ч., діал. Звіря. Це був молодий ще ведмедик.. Здалека видавався більшим, дорослішим. На землі ж виявився невеличким худим звіриком (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 217); Застрекотало в дерева вершині, Якийсь там звірик мав гніздо (Фр., XIII, 1954, 384).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 484.