ЗВІ́ТРЕНИЙ, а, е. Який звітрився (у 1 знач.). Все дивувало в глибині поліських древлянських нетрів: і гнилий звітрений камінь, на якому виростали соснові бори, і мармурове родовище (Стельмах, II, 1962, 55); Цвіте подорожник, прибитий дощами на звітреній кручі (Шпорта, Вибр., 1958, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 489.