ЗГОРІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до згорі́ти; // у знач. прикм. [Міріам:] Вода боронить від вогню живого, згорілу ж хату дарма поливати. (Л. Укр., II, 1951, 113); Так і залишився один бік вулиці згорілий, а другий — цілісінький (Ю. Янов., II, 1954, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 519.