ЗГРИ́ЗЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до згри́зти. Посмоктав [Юринга] згризений за довгі роки цибух і тоді тільки почав знов говорити (Гжицький, Опришки, 1962, 122); Лице, колись кругле і рум’яне, пожовкло, згризене брудом і нуждою (Фр., V, 1951, 188); * Образно. Згризений в гальку, камінь сірів берегами (Коцюб., II, 1955, 300).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 523.