ЗДА́ТНИЙ, а, е.
1. на що, до чого, і з інфін. Який може, уміє здійснювати, виконувати, робити що-небудь, поводити себе певним чином. Як ти на подвиг здатний, будеш і в людях знатний (Укр.. присл.., 1955, 346); Перед чужими тілько й чуєш про Василя, який він розумний та до всього здатний… (Мирний, IV, 1955, 75); Опортунізм не був би опортунізмом, якби він здатний був давати ясні і прямі відповіді (Ленін, 18, 1950, 293); // для кого і до чого. Придатний для кого-, чого-небудь, на щось, годящий. Лишись у нас! Побачимо, який ти. Не всякий здатний в наше товариство (Фр., IX, 1952, 317); Якщо моя поезія для Вас здатна, то обіцяюсь і на потім присилати свої писання (Сам., II, 1958, 415); Ось танк чорніє між ланів, не здатний вже до бою. Артилерист його розбив наводкою прямою (Сос., II, 1958, 262).
2. Який має здібності; обдарований. Пішла добра чутка про економа Серединського по всій околиці, як про хазяйновиту й здатну людину (Н.-Лев., І, 1956, 157); Незвичайно здатна дитина навчилась у сільській школі читати й писати по-українському, по-польському і по-німецькому (Коцюб., III, 1956, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 531.