ЗДЕРЕВІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Те саме, що здерев’яні́ти. Відро скаменіло Мармором [мармуром] біленьким, Дівча здеревіло Явром [Явором] зелененьким (Рудан., Вибр., 1937, 74); [Вояк:] Я згори хотів На нього коп’єм кинути, та де там! Рука мов здеревіла (Фр., IX, 1952, 266).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 533.