ЗДИМА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ЗДИНЯ́ТИ, здиму́, зди́меш, док., перех., діал. Знімати. Здимай, жінко, хоть намітку, неси її за горілку (Чуб., V, 1874, 579).
ЗДИМА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., перех., діал. Здувати. Шестірний почав бережно роздягатися, обтрушувати пил, здимати пух з одежі (Мирний, І, 1954, 333).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 536.