ЗДИЧА́ВЛЕНИЙ, а, е. Те саме, що здича́вілий. Гасають по городах здичавлені без верхівців коні (Гончар, II, 1959, 24); Ліс… Кілька днів підряд шумів він, з осінніми вітрами змагаючись. Розхристаний, здичавлений (Вас., II, 1959, 554).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 538.