Слово "здобувати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЗДОБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗДОБУ́ТИ, у́ду, у́деш; мин. ч. здобу́в, була́, ло́; наказ. сп. здобу́дь; док., перех.

1. Діставати, розшукувати, знаходити кого-, що-небудь. О, не один нащадок Прометея Блискучу іскру з неба здобував (Л. Укр., І, 1951, 124); В Черкаси їздив [Матвій], в Київ наїжджав, І де гвинтом іржавим розживався, А де старе магнето здобував (Перв., II, 1958, 194); Про те, як здобули гроші на викуп Шевченка, ми довідуємося з його автобіографії (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 27); Сказали нам: здобудьте заложників — ми здобули (Мур., Бук. повість, 1959, 244); // Заробляти, придбавати працею. — Я не хочу ваших грошей, вашого нічого… Я здобуватиму своєю працею… (Л. Янов., І, 1959, 123); Вже чотири роки Юрко живе самотній, як палець. Уже чотири роки, як сам здобуває кусник хліба, тяжко здобуває (Томч., Готель.., 1960, 116); // Брати, завойовувати що-небудь, оволодівати чимось у бою, зі зброєю в руках. Сьомого травня наші війська здобули Сапун-гору (Кучер, Чорноморці, 1956, 560); В боях відстояли сини-соколи Той стяг, що у Жовтні батьки здобули (Нех., Сонце.., 1947, 24); // Наполегливо досягати чого-небудь у впертій боротьбі, навчанні і т. ін. Зараз уже доведено, що великий російський вчений Михайло Ломоносов також здобував знання в Київській Академії (Наука.., 7, 1967, 23); Мов талії води під теплим подихом весни, річкою текло українське селянство туди, де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю (Коцюб., І, 1955, 336); Цей маєточок старий Мартович здобув своєю солідною працею без нічиєї кривди (Стеф., II, 1953, 22); Вночі не спиться ланковій — ще більш зерна б здобути! І в цім допомагає їй учений в інституті (Забіла, Промені, 1951, 42); // перен. Діставати, мати що-небудь (урок, користь і т. ін.) як результат чогось. Треба гарненько продумати значення «комуністичних суботників», щоб здобути з цього великого почину всі величезної ваги практичні уроки, які з них випливають (Ленін, 29, 1951, 383); Офіціальна служба не приносила задоволення Тобілевичу, хоч і з неї.. він умів здобувати користь для важливих громадських справ (Життя К.-Карого, 1957, 22).

Здобува́ти (здобу́ти) дипло́м — одержувати диплом про закінчення вищого або середнього спеціального закладу. Замість здобувати дипломи, а за тим становище, оголосила [молодь] бойкот польському університету (Вільде, Сестри.., 1958, 39).

Кро́в’ю та кістка́ми здобува́ти (здобу́ти) див. кі́стка; Здобу́ти ла́ври див. лавр; Здобува́ти (здобу́ти) пра́во громадя́нства див. громадя́нство.

2. Виймати, витягувати звідки-небудь. Подлубавшись у кишені, він здобув ще одного папірця (Збан., Сеспель, 1961, 33); Ярема відчинив материну скриню, здобув штани, сорочку, пояс — поклав усе на лаві (Кочура, Зол. грамота, 1960, 37).

3. Добувати, виділяти, виробляти, одержувати що-небудь. Без бджоли меду не здобудеш (Донч., III, 1956, 44).

Здобува́ти (здобу́ти) вого́нь — одержувати вогонь яким-небудь способом. Дістав [Микола] з кишені коробку сірників, почав здобувати вогонь (Збан., Курил. о-ви, 1963, 77).

4. Видобувати, діставати з надр землі, з морських глибин. Я піду у Сибір, де здобувають золото, де тайга шелестить попід кручами (Сос., І, 1957, 270); Розкопав [дід] на березі Сугаклею вихід граніту на поверхню й здобув каменю на підмурки до нового двоповерхового будинку (Ю. Янов., II, 1954, 161).

5. рідко. Одержувати (перев. лист). Родичі Павлові здобули від нього лист, що незабаром буде (Барв., Опов.., 1902, 251).

6. перен. Примушувати з’являтися, виникати; викликати. Чи можем ми, діти, веселими бути, Як ненька в недолі, в нужді побивається нами? Де ж тута веселого слова здобути? (Л. Укр., І, 1951, 75); Який то жар заллє хлоп’ячі груди, Коли на очах в тисячі людей Він здійме скрипку й перший звук здобуде, Неначе з молодих своїх грудей! (Перв., II, 1958, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 543.