ЗДОБУВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗДОБУ́ТИСЯ, у́дуся, у́дешся; мин. ч. здобу́вся, була́ся, ло́ся; наказ. сп. здобу́дься; док.
1. чого, розм. Діставати, придбавати що-небудь. Не раз і не двічі здобудеться чумак лиха (Коцюб., І, 1955, 181); Здобувся [музика] рани і довго на дерев’янці ходив (Барв., Опов.., 1902, 340).
2. на що, діал. Спромагатися. Здобувається [Тихович] на рештку енергії, аби скінчити виноградник (Коцюб., І, 1955, 208); Купив [Степан] плуг, борону, нарешті здобувся на пару сильних коней (Круш., Буденний хліб.., 1960, 50).
Здобува́тися (здобу́тися) на сло́во (на го́лос) — бути спроможним що-небудь вимовити. Тілько часом для чемності здобувалася [Целя] на якесь слово (Фр., II, 1950, 316); Юзя таки здобулася на голос (Л. Укр., III, 1952, 654).
3. тільки недок. Пас. до здобува́ти. Про те, якою ціною здобувалися всі оці ліжка та ковдри, білизна та кривобокі різношерсті табуретки, знав хіба що один завгосп (Збан., Сеспель, 1961, 21); [Кічунов:] На жаль, світ побудований так, що щастя людства здобувається ціною чиїхсь страждань… (Довж., І, 1958, 469).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 543.