ЗДО́РОВО, присл.
1. розм. Дуже, сильно. Вовк і Лисичка здорово поголодніли (Фр., IV, 1950, 78); Вона оджимала [сорочки] так здорово, що аж намисто бряжчало і дукачі коливались (Н.-Лев., II, 1956, 286); Я її, мабуть, здорово вдарив, бо вона дуже скривилася, уставши й узявшись рукою за бік, але не заплакала (Гр., І, 1963, 293).
2. розм. Добре, ловко, майстерно. — Ну, мастак, — Ти здорово співать навчився (Гл., Вибр., 1951, 99); Петрик аж головою крутив — ой, мовляв, і намальовано ж фарбами всякими, здорово намальовано! (Головко, II, 1957, 132).
3. у знач. присудк. сл. Чудово, гарно. Як це здорово — зустріти Новий рік у столиці! (Чаб., Балкан. весна, 1960, 306).
4. у знач. присудк. сл. Корисно для здоров’я. Учитель казав, що по сонцю бігати здорово (Мирний, III, 1954, 354); — Треба ж знати, чи доволі тепла, чи здорово людині в хаті, чи не здорово… (Коцюб., І, 1955, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 547.