ЗДО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗДОЇ́ТИ, здою́ здої́ш, наказ. сп. здій; док., перех.
1. Те саме, що видо́ювати. Корови ревуть, гублять молоко просто на шлях, не встигаємо здоювати (Гончар, І, 1954, 475); — Їжте, а я відбіжу корову здоїти, трохи запізнилася (Коб., III, 1956, 471); Бувало, як здою корів — не розведу пальців, змикає руки, стягує жили (Горд., Цвіти.., 1951, 37).
2. тільки док. Надоїти якусь кількість (молока). Царенко зараз здоїв молока (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 548.