ЗДО́ЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до здої́ти. Здоєні вівці, немов стуманілі, падають в загороді на камінь (Коцюб., II, 1955, 324); Настя набрала тільки-но здоєного молока і почала напувати телятко (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 545.