ЗДРІ́ТИ, здрю́, здри́ш; наказ. сп. здрій; недок., заст. Бачити. Не здрів [Еней] нічого пред собою, А ще з-за столу не вставав (Котл., І, 1952, 91); Та статуя стояла, мов не здріла Тих жертв (Фр., XI, 1952, 422).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 550.