ЗЕЛЕНУВА́ТИЙ, а, е. Те саме, що зеленкува́тий. — Ой, забуду! — мимрив собі під ніс Місяць, обсипаючи землю блідим, зеленуватим світом (Н.-Лев., IV, 1956, 11); Посеред столу на зеленуватому склі лежало кілька незвичайних колосків (Жур., До них іде.., 1952, 99); Усіма грудьми п’є [Давид], захлинаючись, терпке, як терен зеленуватий, осіннє степове повітря (Головко, II, 1957, 10); Зеленуваті очі.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 555.