ЗЗИВА́ТИ і рідко ІЗЗИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗІЗВА́ТИ, зізву́, зізве́ш, док., перех., розм. Сигналом, криком чи якось інакше збирати в одне місце всіх або багатьох; скликати. Дзвоник.. давно вже гуде і ззиває до місця гласних, що розтеклися по всіх усюдах (Мирний, III, 1954, 386); Оце, було, щовечора, як пора йти на вечорниці.., то дівчата, то парубки й кричать — ззивають, кого там нема (Барв., Опов.., 1902, 57); // Кликати, запрошувати куди-небудь, до когось. Коваль.. клепле та й співа, всіх до кузні іззива (Фр., XI, 1952, 176); Латин.., Щоб не попастись в кайдани, Зізвав к собі панів вельможних (Котл., І, 1952, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 565.