ЗИ́РКАТИ, аю, аєш, недок. Час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь. Володько соромливо зиркав на хазяїв, хтів щось сказати і не смів (Коцюб., ІI, 1955, 431); Діти зиркали швидкими очима то на вчительку, то на фотографію (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 7); // по кому-чому. Швидко переводити очі, погляд, намагаючись побачити, роздивитися кого-, що-небудь. Гелда уважним оком зиркав по натовпу (Багмут, Опов., 1959, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 568.