ЗИЧЛИ́ВИЙ, а, е. Який зичить що-небудь добре. Старий Бондар.. довірливий і зичливий (Л. Укр., III, 1952, 721); // Який виражає добре ставлення, прихильність, приязнь і т. ін. до кого-небудь. В ньому [голосі] бриніла та зичлива дружність, котра сама вже змусила Максима щиро сказати: — ..А мені хочеться, товаришу Гречаний, дослідницької роботи (Рибак, Час.., 1960, 186); Промовець, виходить, з розумом! Іч, як обернув ті не завжди зичливі репліки з залу (Ле, В снопі.., 1960, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 569.