ЗЛА́ЗИТИ1, зла́жу, зла́зиш і рідко ІЗЛА́ЗИТИ, ла́жу, ла́зиш і ЗЛІЗА́ТИ і рідко ІЗЛІЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗЛІ́ЗТИ і рідко ІЗЛІ́ЗТИ, зу, зеш; мин. ч. зліз і рідко ізлі́з, ла, ло; док.
1. Чіпляючись, тримаючись руками або ногами, спускатися вниз звідкись, з чого-небудь. Вітер був у той день навісний і могили дуже слизькі від сухої трави, отже, вилазити, а надто злазити було не дуже-то легко (Л. Укр., V, 1956, 245); Старі діди ізлазять з печі, На сонці гріють кров старечу (Шпак, Вибр., 1952, 98); Трохи засоромлений хлопчина зліз з дерева (Донч., VI, 1957,10); * Образно. На землю злізла ніч… (Г.-Арт., Байки.., 1958, 49); // Вставати, підводитися, сходити і т. ін. звідкись, з чого-небудь. — А ну злазь [з воза], Левантино, бо оце вже ми й приїхали (Гр., II, 1963, 261); Руки і ноги тремтіли у неї од слабості, проте вона уперто намагалася злізти з ліжка (Вас., II, 1959, 47).
2. розм. Приїхавши куди-небудь, виходити на зупинці. Погонич під’їхав під самий ганок станції, одначе злізти з омнібуса не можна було, не ступивши в воду вище кісточок (Н.-Лев., II, 1956, 390); Він стрів Павлова на станції, де обидва злізли з поїзда (Ю. Янов., Мир, 1956, 22).
3. Спускаючись, потрапляти, проникати в середину, в межі чого-небудь, розміщеного внизу. Згори спускається шнурова драбина, і по ній злазить додолу в темницю жінка і закриває за собою ляду (Л. Укр., II, 1951, 187); На роботу ходять [шахтарі] з обушками, до шахти спускаються «баддею» чи злазять драбинами (Ю. Янов., II, 1954, 133); Злізла [Тамара] вниз, ..швиденько перетягла матрац і подушку на другий поверх, почала прилаштовувати їх (Хижняк, Тамара, 1959, 175); // Зсовуючись з свого місця, сповзати вниз. Парубок з досади пошкрябав за вухом, аж шапка йому злізла на ніс (Коцюб., І, 1955, 233).
4. тільки 3 ос., розм. Відпадати, відвалюватися, залишаючи ушкоджене або оголене місце на чому-небудь. — А пам’ятаєш, як у нас горіли пучки, як з них шкура злазила, коли ми з тобою вимивали шерсть, настояну на вапні (Стельмах, II, 1962, 119); Курю люльку далі. А язик так, як би коти дряпали. Як же шкіра з язика злізла, а наросла нова, аж тоді я почув смак у люльці (Март.,Тв., 1954, 278); * Образно. Чую, що вся моя вченість злазить з лиця, як стара шкаралуща (Вас., II, 1959, 266); // Ставати непомітним, зникати, сходити. Тільки одного боявся [Лис Микита], щоб фарба не злізла з його шерсті, щоби звірі не пізнали, хто він є по правді (Фр., IV, 1950, 95).
5. тільки недок., із запереч. част. не. Постійно або протягом якогось часу перебувати де-небудь, не залишати певного місця. — Та що ти, донько, поробляєш. Забулась за нас та за свого хлопця, що дідові не злазить з рук і не дає робити (Стеф., I, 1949, 236); — Товариші,— промовив Голодуха смертельно стомленим голосом. — Слава богу… думав, не знайду… П’ятий день з коня не злізаю… (Довж., І, 1958, 253).
Не зла́зити з телефо́ну — весь час або дуже довго дзвонити по телефону. А комбат наш з телефону не злазив, все викликав командира артилеристів (Логв., Давні рани, 1961, 81).
◊ Зла́зити (зліза́ти, злі́зти) з ши́ї чиєї — переставати бути па чийомусь утриманні. Треба було й йому, скінчивши школу, злазити з батьківської шиї (Мирний, III, 1954, 185).
6. Підніматися, повзти і т. ін. нагору; вилазити на що-небудь. Коли вони спускалися в провалля або злазили на гору, дрібні колючі каміння сипались їм з-під ніг (Коцюб., І, 1955, 400); Так шість раз той павук обривався, І шість раз він на стелю злізав (Л. Укр., І, 1951, 357); Єлизавета Хомівна і Марина ..злізли на неї [Високу могилу] (Сенч., На Бат. горі, 1960, 268); Тут уже сновигали діти.., а якийсь навіть на тин ізліз і звідти дивився у вікно в сільраду (Головко, II, 1957, 158); * Образно. І сонце злізло височенько. Уже час сьомий ранку був (Котл., І 1952, 209).
ЗЛА́ЗИТИ2, зла́жу, зла́зиш, док., перех., розм. Обійти, облазити багато місць або велику за розміром площу. Ой пішла Лисичка їстоньки шукати. Ісходила гори, злазила потоки, Не знайшла нічого — злипаються боки (Фр., XIII, 1954, 259).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 584 - 585.