ЗЛА́ПАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.
1. Схопити (зубами, руками, лапами, в руки) кого-, що-небудь. Собака мене злапав за запасчину, добре пошматував (Барв., Опов.., 1902, 236); — Розтягли [добро]. Хто що в руки злапав (Тют., Вир, 1964, 439).
2. Спіймати тварину, птаха як здобич. Лев побіг по лісі; бігав, бігав: тут злапає серну, там зайчика, там знов якусь звірину (Фр., IV, 1950, 52); — Не штука вбити крука, але спробуйте живого злапати (Ле, Наливайко, 1957, 36).
3. Знайшовши, натрапивши, затримати, заарештувати того, хто переховується. [Старшина:] Отже, слухай сюди: Бурлака на тім боці, на весіллі, то він неминуче буде йти цією вулицею назад. [Сидір:] Я вже догадуюсь: ви хочете тут Панаса злапать? (К. —Карий, І, 1960, 60); Аж на десяту ніч добрався до якоїсь маленької станції… Там і злапали мене жандарми… (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 70); // Захопити, застати кого-небудь на місці злочину. Двадцятеро обізвалось, що бачили все теє і як з грішми злапали Левка (Кв.-Осн., II, 1956, 261).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 587.