ЗЛАТИ́Й, а, е, заст., поет.
1. Прикм. до зла́то; // Позолочений. [Єлизавета:] І Київ враз засяяв перед нами Серед дерев злотими куполами (Коч., П’єси, 1951, 20).
2. перен. Щасливий. Були златії дні Астреї І славний був тогді [тоді] народ (Котл., І, 1952, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 587.