ЗЛЕ, присл.
1. Погано, недобре. Віз перевернеш, сніп зле зв’яжеш — Три шкіри спустять гайдуки (Фр., X, 1954, 267); [Бабуся:] Хай занадто не белькоче [Індик], Крил без толку не волоче, Бо розсердиться Ведмідь, І скінчиться зле обід (Олесь, Вибр., 1958, 488).
2. Сердито, із злом. * Образно. З хутора, з-під ожередів соломи часто й зле гавкали кулемети (Головко, І, 1957, 64).
3. у знач. ім. зле, зло́го, с., рідко. Те саме, що зло1 1. [Кнур:] Хіба ж я чого лихого їй жадав, хіба ж я зле замишляв? Я ж хотів, як краще… (Мирний, V, 1955, 84); — Вчора звів одного на зле, сьогодні другого, завтра третього (Крот., Вибр., 1959, 465).
4. у знач. присудк. сл., кому і без додатка. Про несприятливі, погані умови, обставини життя і т. ін. — Чи хутко поїдемо звідси? — питався він. — А хіба що? — Як собі хочете, а мені тут зле (Смолич, І, 1958, 84); — Йому не вгодиш; переступи — зле, не доступи — зле; все бісом дивиться! (Коцюб., І, 1955, 29).
5. у знач. присудк. сл., кому. Про поганий фізичний або моральний стан людини. Я стаю на хвилинку, щоб тільки перекласти шинку на другу руку, і відчуваю раптом, що мені зле (Мик., II, 1957, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 588.