ЗЛЕДАЩІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Стати ледачим (у 1 знач.). Поки бряжчали ще тітчині карбованці, було й за холодну воду не візьметься [Карпо], думали,— навіки зледащіє людина, а то так зразу запаливсь до роботи (Коцюб., І, 1955, 305); Осміяний циган зупиняй коня, веде його за повід, сам сміється, посилаючи прокльони своєму коневі, який буцімто зажирів від вівса, зледащів без роботи і тому ледве волочить ноги (Чаб., Балкан. весна, 1960, 337).
2. Зіпсуватися морально, засвоїти погані звички. Наш Писар зледащів: розпивсь і обідрався (Бор., Тв., 1957, 159); Може, зледащіють її діточки, її соколи ясні, що тепер виряджає хороших, добрих і щирих, а доведеться, може, таких побачити, що бодай не діждати нікому! (Вовчок, І, 1955, 33).
3. рідко. Стати нездатним до роботи і т. ін.; знесилитися. — Не та вже я стала: Зледащіла, нездужаю І на ноги встати (Шевч., І, 1951, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 588.