ЗЛЕДЕНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зледені́ти. Душевні слова Юлічки.. враз розтопили, сповнили ніжним почуттям зледеніле ненавистю до ворога, заглушене жадобою помсти, черствувате й від природи серце лейтенанта Сагайди (Вітч., 5, 1956, 129); // у знач. прикм. Гострий вітер жбурляє в обличчя пригорщі зледенілого снігу (Кучер, Чорноморці, 1956, 329); Ріже в лице холодний вітер… Прикипає до зледенілої рушниці рука… (Збан., Сеспель, 1961, 235); Марія кинулась до саней, розставила руки і впала на холодний, зледенілий труп (Мик., II, 1957, 309).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 588.