ЗЛИ́ТИЙ, ЗІЛЛЯ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зли́ти1 і зілля́ти. Йдуть корівки в хлів спочити, Молоко в бідони злите (Позн., Ми зростаєм.., 1960, 59); Під сяєвом величної зорі в могутню силу партією злиті, у нас трудящі є володарі, а не раби, як у старому світі (Сос., Щастя.., 1962, 34); Велике життя В. І. Леніна, його кипуча і багатогранна діяльність неподільно злиті з життям і діяльністю створеної ним Комуністичної партії Радянського Союзу (Ком. Укр., 3, 1965, 18); І ніби як тепер бачить Горленко його [Яцька-партизана] невисоку й худорляву, але надто цупку, наче вілляту в сталь постать (Крот., Сини.., 1948, 47); — А як там Тарас Дніпровець?.. — В уяві народній це нескоримий, як і сам народ, богатир, могутній, як сто Дніпрів, разом злитих (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 78); Попливли уп’ятьох.. Течія несла їх повільно, довкола чорніла масна вода, злита в одне з проваллям низького неба (Голов., Тополя.., 1965, 105); // зли́то, безос. присудк. сл. Ніч така довга, ..у кожній, мов, годині цілих три ночі злито… (Мирний, I, 1954, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 593.